Головні новини

Зеленському час усвідомити: потяг далі не йде – журналіст

Деяким тезам з інавгураційної промови Володимира Зеленського я готовий аплодувати.

Нас 65 мільйонів, якщо мати на увазі світове українство, і говорити про всіх разом президентові України дуже навіть личить. Як і про те, що повинні дбати про безпеку так, як це робить Ізраїль. Але коли чуєш усе це вкупі із солодкими словами, що президентом є кожен із нас, а Європа починається «отут», себто в черепній коробці, російськомовними вкрапленнями (адресованими чи то Путінові, чи то мешканцям окупованих територій), то цей «коктейль» від глави держави набуває специфічного смаку. Такого, ніби замість вишуканого алкоголю влили «Шипру» чи «Тройного» (раптом хто не знає, це така радянська парфумерія, яку в роки тотального дефіциту персонажі з-під гастроному не гребували вживати внутрішньо).

Власне, від президента, який іще, здається, досі не вийшов з амплуа серіального політика й зухвалого кандидата, годі було чекати іншого. Якщо Янукович обіцяв почути кожного, то Зеленський прагне сподобатися кожному. У жанрі гумористичного шоу вдавалося це робити. Можемо повторити, як люблять казати тепер росіяни? Щоб подобатися далі вагомій частці населення, Зеленський має кожен свій указ виносити на всеукраїнський референдум. Це й буде народовладдя. Раду слід розпустити й більше не скликати – виборцям роками (до речі, не в останню чергу через вільні ЗМІ) втовкмачували, що парламент – леговище зради й корупції. «Розігнати їх усіх до бісової матері» – найпопулярніший народний мем і гештеґ (іще з тих часів, коли ми не послуговувалися такими модними англійськими словами).

Нашим бійцям треба «просто припинити вогонь», і тоді Росія поверне нам усіх полонених (це просто Порошенко не додумався до такої хитрої формули!). А потім сепаратисти складуть зброю, росіяни заберуться з Донбасу, а в Криму проведуть референдум і попросяться назад до України. А всі війська РФ організовано вийдуть звідтіля, й сапери підірвуть за ними Керченський міст. Тарифи впадуть, національну збірну з футболу розпустять і наберуть туди новий склад із дантистів і прибиральників. Російська стане другою державною – а чом би й ні, щоб «не розділяти країну»? 14 жовтня, поки одні громадяни з портретами Бандери крокуватимуть вулицями, інші насолоджуватимуться переглядом «Сватів» та «Іронії долі» по телебаченню – чим не ідилія?

Написане вище є приколом лише наполовину. Бо якщо Зеленський і далі вестиме політику «сподобатися всім», то вона має ґрунтуватися на магії й почерговій сліпоті то однієї категорії населення, то іншої. Тарґетування аудиторії, яке бездоганно працює в соцмережах, у безпосередній політичній діяльності главі держави не зарадить. Визначатися доведеться. У більшості принципових питань. Справедливості заради варто сказати, що влада після Майдану теж намагалася забавлятися гаслами на кшталт «два языка – один народ», однак досить швидко оговталася та зрозуміла, що з позицією «нашим і вашим» війну не те що не виграти – фронт не втримати! Однак новий президент цього уроку, схоже, не засвоїв і воліє самотужки наступити на граблі попередників.

Є ще один спосіб зберегти політичну еластичність (на всі п’ять років не вистачить, але якийсь час протриматися можна) – не робити нічого. Євроінтеграція? Чудово! Але ми тут поки що з корупцією поборемося, Європу в себе в головах пошукаємо, ось як знайдемо, то й повернемося до переговорів. НАТО? Так! Але ж самі знаєте, які в нас проблеми, та й народ не варто розділяти, ми поки що попрацюємо, повдосконалюємося. Реформи? Звісно, на часі! Ну поки що згорнемо те, що почала попередня влада, спитаємо в народу, а там побачимо. Гуманітарна політика, освіта, медицина? Це питання треба глибоко вивчити, ну й якби не попередники…

Бездіяльний президент влаштує багатьох. Росію та її п’яту колону, бо слабка інтеграція Києва із Заходом завжди дає простір євразійському маневру. Європу, яка «втомилася від України». Усіх зовнішніх гравців, яких у принципі влаштовує на наших теренах сіра буферна зона. І регіональні мафії, які й за останні п’ять років не жили в злиднях та утисках, гордо піднімуть голови й ні з ким не ділитимуть владу на місцях. І олігархів, які теж не бідували в постмайданні роки, а тепер отримають нове вікно можливостей.

«Ну та й скільки тих патріотів, громадянського суспільства, середнього класу?» – так, мабуть, гадали колись Янукович і соратники вкупі з недавнім «поверненцем» Андрієм Портновим. Однак прорахувалися. Ризикує прорахуватися й Зеленський, якщо своєчасно не збагне, що президентська кампанія закінчилася (парламент – то зовсім інша пісня), потяг далі не йде, час звільняти вагони. А далі тверезе усвідомлення того, що на війні є чіткий поділ на «ми» й «вони» та що самозбереження країни (а отже, і її лідера) залежить від здорового імунітету та стійкості до ворожих впливів, хоч би де вони себе виявляли: у культурній сфері, на дипломатичному паркеті чи в ефірі ЗМІ, підконтрольних Вікторові Медведчуку.

«>

27.05.2019
09:32
Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top