Новини Корупції

Вразлива фортеця. Росія перебільшує значення окупованого Криму

чт, 14/11/2019 — 14:00

Розвиток нових засобів ураження зводить військову цінність півострова до нуля.

Тема окупованого Криму якщо і проскакує у вітчизняних ЗМІ, то тільки у двох випадках — якщо говорять про репресії проти татарського населення і в плані мілітаризації півострова, пише військовий експерт Михайло Жирохов на сайті ДС.

Ось і буквально днями представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скібіцький заявив, що: «Російська Федерація буде нарощувати військову присутність в Криму, поки не досягне рівня СРСР». Перший етап російського плану з формування з’єднань і частин у Криму, за словами Скибицкого, завершиться в кінці 2020 р.

Спробуємо трохи розібратися в тому, як саме і за якими напрямками росіяни нарощують свою військову присутність. З самого моменту окупації Криму навесні 2014 р. російською пресою у свідомість своїх громадян проштовхувалась думка про те, що анексія Криму мала насамперед військову складову. Вустами різного роду експертів говорилося про те, що Кримський півострів визначить хід і результат гіпотетичних бойових дій на Чорному морі, так і в прилеглих до неї країнах. Для людей, яким це була дуже складна для розуміння конструкція, був пущений більш простий слоган — «якби в Криму не було б російських баз, то були б американські».

Насправді, як показує військова історія, утримати Кримський півострів в умовах традиційної війни (типу Другої світової) практично неможливо, а розвиток нових засобів ураження взагалі зводить його цінність до нуля. Тим же американським кораблям зовсім не обов’язково входити в Чорне море, цілком можна вразити ракетним залпом більшість цілей в європейській частині Росії, перебуваючи, наприклад, в Егейському морі.

Тим не менше після 2014 р. почалася активна мілітаризація півострова, в ході якої реально використовували всю військову інфраструктуру, яка була побудована в радянський час. Так, почалися роботи з відновлення занедбаних аеродромів типу Багерово, де у свій час була злітно-посадочна смуга просто циклопічних розмірів.

Паралельно на місці колишніх радянських військових об’єктів почалося будівництво нових споруд. На тому ж мисі Херсонес розгорнута радіолокаційна станція СПРН «Воронеж-СМ», що працює в сантиметровому діапазоні хвиль (у радянський час тут знаходилася радіолокаційна станція СПРН (система попередження про ракетний напад) типу «Дніпро»). Це дозволяє росіянам у разі ракетного нападу більш точно визначити район падіння бойових блоків.

Як стверджують росіяни, в Криму практично заново відновлена система ППО. За прикриття півострова відповідає 31-я дивізія ППО в складі розташованого в Севастополі 12-го зенітного ракетного полку і розташованого в Феодосії 18-го зенітного ракетного полку. Кожен з них включає в себе два зенітних ракетних дивізіони С-400 і по шість зенітних ракетно-гарматних комплексів «Панцир-С1». Крім того, до складу 31-ї дивізії ППО входить третій радіотехнічний полк (Севастополь). Правда, як показує досвід Сирії, ефективність російських зенітно-ракетних комплексів проти американського (і навіть ізраїльського) ракетної зброї залишає бажати кращого, а в разі великомасштабного конфлікту навряд чи буде серйозним аргументом.

Традиційно росіяни пишаються перевооруженным Чорноморським флотом. Регулярно з’являються повідомлення про нарощування корабельного складу — насамперед за рахунок перекидання ракетних катерів по річкових артеріях. В даний час Чорноморський флот має 34 військовими кораблями і сім’ю підводними човнами. Основна міць — це крилаті ракети «Калібр-НК/ПЛ», дальність дії яких дозволяє вражати цілі, наприклад, у Німеччині та Франції. При цьому одночасно 11 бойових одиниць можуть випустити лише 50 таких ракет. Для порівняння: якийсь заштатний американський есмінець «Дональд Кук», який регулярно з’являється в Одесі, несе до 56 ракет «Томагавк».

Однак якщо спиратися навіть на відкриті дані і досвід застосування російського флоту в ході Сирійської кампанії, то можливості російської військової промисловості для виробництва таких ракет вкрай незначні. За деякими даними, навіть зараз вони не змогли відновити кількість випущених ракет Сирії. Тому у випадку повномасштабної війни з НАТО всього російського Чорноморського флоту вистачить рівно на один ракетний залп.

І ще як в радянські часи цінність Чорноморського флоту обмежується вузьким горлечком протоки Босфор і Дарданелли. Туреччина-член НАТО (принаймні, поки) та в разі будь-якої збройної провокації вони будуть перекриті у першу чергу.

Окреме питання, яке насамперед турбує Європу, це наявність або відсутність у Криму ядерної зброї. Час від часу з’являється інформація про те, що Росія вже передала чи готова перекинути сюди тактичну ядерну зброю у вигляді ракетних комплексів «Іскандер». Зрозуміло, що Москва такі повідомлення не коментує, але, як і у випадку з Калінінградською областю, активно використовує це як важіль тиску на Європу.

Таким чином, можна говорити, що, нарощуючи свої збройні сили в Криму, Росія розглядає цей важливий фактор тиску як на Україну, так і на Європу. У той же час аннексированный півострів все-таки має вкрай обмежене військове значення. І навіть якщо росіяни досягнутий радянського рівня мілітаризації півострова, проте технологічне відставання якщо і дозволить їм достатньо ефективно воювати з Україною чи Грузією, однак повністю програє можливостей НАТО.

У той же час «кийком» для України росіяни розглядають збільшення кількості і якості сухопутних військ. Причому вони розглядаються і як засіб можливого «України примусу до миру», так і в оборонному порядку. Адже цілком очевидна вразливість насамперед північних районів півострова, де в разі початку повномасштабної війни можливе дії ВСУ у сприятливому середовищі (так як ця територія населена переважно кримськими татарами).

Зазначимо також, що наш військово-політичне керівництво серйозно розглядає загрози з Криму і нині в районі адміністративного кордону розгорнута досить потужна угруповання сухопутних військ, а також значно посилена система ППО. Звичайно, навіть у середньостроковій перспективі всерйоз розглядати протиборство ВСУ і російській армії не доводиться, проте військова доктрина України нині передбачає нанесення противнику в короткостроковій перспективі як мінімум неприйнятного рівня втрат. Що з появою в найближчі роки ракетного щита буде реальністю, з якою російським генералам доведеться рахуватися.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал.

Источник — http://grom-ua.org/

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top