Головні новини

Назарій Кравченко: «Поліція зараз буде робити все, щоб не повторився Майдан»

Про ультрас на Майдані, фанатський рух в Україні зараз і реформу МВС.

Історія сквоту «Речовий доказ» у центрі Києва вже стала епопеєю. Місце, де збиралися художники, як вияснилось, виявилося у власності компаній, пов’язаних з нардепом-мажоритарником, який у часи мерства Леоніда Черновецького був секретарем Київради, і екс-главою ГФС Романом Насиров. Це поклало початок боротьби між колишніми чиновниками і захисниками приміщення.

Однак на початку цього року активісти змушені були покинути сквот у самому центрі Києва. З приміщення довелося піти через відключення опалення і електрики. Але, запевняють вони, це не означає, що боротьба не завершена, і обіцяють продовжити боротися за «Речовий доказ» демократичними ненасильницькими методами.

Одним з активістів, який став на бік художників у конфлікті із забудовниками, є голова громадської організації «Речовий доказ» Назарій Кравченко. У часи Майдану він — боксер і фанат київського «Динамо». Разом з іншими друзями по руху футбольних ультрас був активним учасником революції гідності.

Коли почалася війна, Кравченко пішов захищати Україну як доброволець батальйону «Азов». Разом з побратимами пройшов шлях від добровольчого батальйону до створення партії — у 2016-му Кравченко став заступником Андрія Білецького і очолив штаб «Національного корпусу», але згодом з партії вийшов.

Спецпроект «Вибори вибори» дізнався, чому активісти пішли з сквот і як планують діяти далі. А також розпитали про ультрас на Майдані, фанатський рух в Україні зараз і реформу МВС.

«Тих, кого позначали як „мразоту з мітингів“, били, заливали газом, катували, поки всі інші лежали»

— На початку року з’явилися новини про те, що активісти пішли з приміщення «Речового доведення». Поясніть, будь ласка, що сталося.

— У художників був договір до 31 грудня, а виселити їх хотіли влітку. Ситуація зайшла в такий кут, що у нас не було юридичних підстав там залишатися. Також у зв’язку з тим, що нам вимкнули опалення і воду і досить часто вимикали світло, перестав функціонувати ряд проектів, в першу чергу, дитячі школа вокалу, школа мозаїки і так далі. Це ті проекти, які просто стали під загрозу і яким потрібно було шукати інше приміщення, тому що діти не можуть займатися в холоді взимку.

У нас був вибір: або піти і далі продовжувати боротьбу, але не перебуваючи в приміщенні, або, не маючи законних підстав, займати кілька маргінальну позицію. Ми прийняли рішення, що далі продовжуємо боротися демократичними ненасильницькими методами. Тим більше діяльність в тому приміщенні, яка була при нормальних умовах, перестала приносити користь.

ФОТО: Ганна Грабарська

— Ви сказали, що будете продовжувати боротися. Як саме?

— Там є три ситуації. Перша — це і кримінальну справу стосовно приміщення сквоту «Речовий доказ». Справу порушила Генеральна прокуратура. Ми проводили акції, зараз ще пишемо звернення, так як генеральний прокурор обіцяв нам місяць тому, що візьме цю справу під особистий контроль. Пишемо листи і будемо далі впливати на Генеральну прокуратуру, щоб вони все ж таки це справа там не забули, а щось робили. Бажано — в рамках кримінального провадження повернули це приміщення на баланс міста так, як воно повинно бути.

Друга ситуація — щодо цієї схеми були написані звернення до НАБУ та ДБР щодо того, що будівельна мафія викупила весь квартал. Сергій Стерненко робив розслідування. Є ряд фактів, якими займаються юристи по цій корупційній схемі і будівельної мафії. Там є «Абріль-студіо» — це фірма, яка пов’язана не тільки з цим кварталом, але і, якщо пам’ятаєте, книжковий магазин «Сяйво» та інші скандальні об’єкти, які за часів Черновецького були вкрадені. Вони йшли за однією схемою — є фірми-прокладки, і через них викупили весь квартал.

Третя ситуація — сквер Нарбута, за який ми продовжуємо боротися на рівні КМДА разом з місцевими жителями. Зараз це єдиний земельну ділянку, що застряг між схемами. Його намагалися вивести з балансу КМДА і віддати будівельним фірмам. Місцеві активісти та мешканці хочуть, щоб там був сквер імені Георгія Нарбута.

— Ваш прихід у активізм стався із-за руху ультрас. Як ви стали ультрас «Динамо» Київ?

— Я переїхав з Прилук до Києва в 2007 році. Потім познайомився з хлопцями з руху ультрас, і вони стали для мене найбільшим прикладом самоорганізації населення. Я поступив в Національний авіаційний університет. Так вийшло, що я був старостою, а мій заступник був одним з представників ультрас «Динамо» Київ.

Там були різні люди. Були з імперськими поглядами, були воювали проти Росії з грузинами і чеченцями, були погани і рідновіри, багато було просто хлопців з району — хуліганів, спортсменів, які любили свій футбольний клуб. Ці люди найбільш відображали ті принципи, які на тому етапі життя я декларував.

— До Майдану ультраси сприймалися як якісь хулігани. Звідки цей стереотип?

— Люди намагаються сформувати стереотипи про речі, які їх лякають. І з цим пов’язано багато проблем.

Слухайте, у 2013 році у нас був виїзд десь на територію Бельгії. Це було саме в ту ніч, коли побили студентів. У нас з хлопцями було зібрання, і ми години чотири великим колективом говорили про Майдан, про те, що хтось побив студентів, і як ми на це будемо реагувати. Думки були різні, але згодом ми прийшли до висновку, що як організована сила ми не можемо стояти осторонь, коли міліціонери «по бєспрєдєлу» побили студентів і можуть загрожувати людям, які вийшли на протести. І тому ми повинні бути там і захищати активістів.

У перший день на Майдані ми захопили Будинок профспілок своєї фанатської угрупованням. Перші бутерброди і перший чай, який виносили з Будинку профспілок, був зроблений нами.

— Кілька днів тому Ви опублікували у себе на сторінці, список представників руху ультрас, які нібито повинні були вбити під час Майдану. Звідки він у вас?

— Під час Майдану, вже після Нового року знайомі спортсмени передали нам цей список. Сказали, що замовники вже звернулися до найманців, які будуть шукати і «відпрацьовувати» людей з цього списку. Потім у нас з’явилася інформація від інших силових структур, ці списки вже були у багатьох інших кримінальних угрупованнях, але за ціною трохи дешевше. У мене був весь список, але збереглися тільки фотографії декількох сторінок. Я виклав одну, у мене є 5 або 6.

У цьому списку була інформація з бази «Нарис» (це така міліцейська база) по тегу «фанати „Динамо“ Київ». Потім вони були доопрацьовані. Тому що в списках є адресу реєстрації та адресу проживання. Тобто оперативники допрацювали базу і внесли туди адреси, які можуть відповідати дійсності, яким повинні були ловити активістів. Ми знаємо, що були навіть нападу на хлопців. У Солом’янському районі на нашого хлопця під будинком напали під час Майдану.

Наприклад, перед Майданом була ситуація. Брата Євгена Карася (лідер організації С14 — УП) проломили голову під під’їздом, а потім нападали на інших. Була ситуація, коли спіймали нападників. Вони були зі спецзасобами. Є інформація, що все ж були міліціонери. У нашій ситуації люди поділилися цими списками, тому що ми як були з ними знайомі, а в списках був я і мої друзі.

ФОТО: Ганна Грабарська

— Яка зараз частка цих списків — ви зверталися з ними в якісь органи?

— Наскільки я знаю, навіть у справах Небесної сотні майже немає ніяких результатів, тому не зовсім вірю, що якась співпраця за нинішньої влади з поліцією може дати результат. Якщо вбивці Небесної сотні, «беркута», які стріляли, досі ходять на суди, то я не думаю, що справа про замовних вбивствах хоч як-то зрушиться з мертвої точки.

Це видно і по більш свіжим ситуацій з Катериною Гандзюк, Павлом Шереметом — немає ніяких результатів.

— У вас із зрозумілих причин були складні стосунки з правоохоронними органами, про що свідчить серія публікацій про вас і міліціонерів на вашому Фейсбуці. Що змінилося зараз?

— Я представник все-таки такої незвичайної соціальної групи як фанати. Я пишу це для порівняння, щоб вивести точку нуль в системі координат — чи змінилося що-то чи не змінилося.

Після реформи зі мною також траплялися ситуації, які були досить дивними. Але якщо говорити про реформу поліції, то я, людина, яка часто з ними спілкувався, можу сказати, що деякий час після Майдану дійсно набагато зменшилися випадки тортур під час допитів. Це дійсно еволюційний крок. Поліція, коли затримує молодь, майже перестала грабувати і майже перестала мучити. Особисто у мене і в колі моїх близьких друзів всі погоджуються з тим, що поліція перестала мучити на допитах у райвідділах.

— Вам особисто доводилося стикатися з насильством під час затримання?

— Майже всі рази, коли нас затримували як представників ультрас. Тенденція залишилася, але значно зменшилась. Кожен раз під час масових заворушень після футболу хлопців, які мали якісь лідерські позиції, затримували. Намагалися через них вплинути на всіх інших. Зазвичай допомогою побиття, пограбування і приниження.

Буквально рік тому на мій день народження була цікава ситуація. Коли нас затримали на Іподромі, то всіх фанатів поклали обличчям в землю, а окремо підходили до тих, кого впізнали, і говорили: «О, це ж ця мразюка з мітингів, це він на мітинги ходить!» Тих, кого позначали як «мразюку з мітингів», били, заливали газом, катували, поки всі інші лежали. Зараз у них змістився акцент. Фанати — це так, більш-менш, а ті, хто ходять на мітинги — це дуже погано. Тому вони валять мене, хлопців з «Національного корпусу», інших, які часто бувають на публічних акціях.

— Реформа в цілому виглядає провалилася. Крім цих змін у ставленні до фанатам, поліція якось змінилася?

— Мені дуже подобається тенденція нової поліції реагувати на громадську думку. Вони дійсно змушують себе і ламають через хребет у якихось діях. Але я не думаю, що була взагалі реформа. Не думаю, що була якась перезавантаження. Патрульні намагаються бути нормальними поліцейськими, а всі інші не змінилися.

Ми ж бачимо. Справи по активістам, розслідування вбивств Небесної сотні, ставлення поліції до активістів, їх коментарі в Фейсбуці, лимони — майонезні баночки — все це показує, що вони не зовсім вважаються з думкою суспільства. І якщо у громадського сектору були якісь надії на європейських політиків і дипломатичні установи, які могли б вплинути, то, на мою думку, поліція просто навчилася працювати з інформаційними потоками.

Наприклад, якщо це організації, які отримують гранти, то вони їх переводять в образ грантоїдів-зрадників. Для фанатів, АТОшников — маргінали, аморальні, асоціальні.

Вони навчилися для кожної соціальної групи робити свої ярлики і з ним працювати. Я б сказав, що реформа не відбулася, а просто стара міліцейська система навчилася працювати з новими викликами, такими як Майдан. Вони зараз будуть робити все, щоб Майдан не повторився.

«Хлопцям, які їздять за „ЦСКА“ Москва, я не хочу тиснути руку»

— Як зараз виглядає фанатський рух в Україні?

— Досить добре виглядає. Є різні фанатські клуби. Але є і складні ситуації, тому що Росія теж хоче впливати на фанатські рухи в Україні.

— Тобто?

— Росія завжди ставилася до фанатським руху як до інструменту геополітичної боротьби. Наприклад, на представників нашої угруповання намагалися здійснити напад у Греції. Там було 6 хлопців з Києва, вони поїхали підтримувати клуб «Динамо» (Київ). На них напали спочатку 50 представників московських угруповань. Хлопці забарикадувалися в барі і відбилися. Потім на них напали білоруси з проросійськими греками. Їх було близько сотні.

ФОТО: Ганна Грабарська

— Відомо, що в українських ультрас діяло щось на зразок пакту про ненапад. Розкажіть, що це за угоду?

— Ми задекларували, що підтримка Майдану для ультрас вважається правильною поведінкою. Підключилися і інші рухи, навіть такі, з якими була ворожнеча, навіть досить велика. Наприклад, в перший день на Майдані я зустрів лідера фанатів київського «Арсеналу». Я запитав: «що ви тут робите? Він сказав: ми за людей і проти ментів. І тоді ми потиснули руки. Для мене це було деякий перемир’я. Нам вистачило мізків зрозуміти, як потрібно себе вести в цій ситуації. І ми не нападали один на одного, коли бачилися на Майдані.

— Що сталося після Майдану?

— Потім вже була якась спроба документа типу заяви про ненапад. Є такий формат змагання — бійки футбольних фанатів. Це як спорт, тільки такий андеграундний. Була домовленість, що можна нападати без попередження на території України. Якщо ви, наприклад, домовилися в лісі побитися 20 на 20 — це дозволяється. Але якщо ви хочете, щоб напасти на інших фанатів в момент гри чи непередбачених обставин, це неправильно і буде засуджуватися.

Але зараз є певна війна частини одеських фанатів у зв’язку з тим, що вони підтримують стосунки з фанатами з Росії. Така тенденція існує. Кожен реагує на неї по-різному. Ми як «Родичі» визначили це неправильним і почали з ними битися.

— Пам’ятаєте історію в Римі, де постраждали фанати ЦСКА, які були українцями?

— Ми знаємо цих українців, і вони мають не зовсім проукраїнську позицію. Росія збирала свій геополітичний блок, де були і греки, і серби, і поляки. Туди приїхали представники з України, хлопці з Києва, і це все ж, на мою думку, неправильно.

Ситуація двояка. Серед представників «ЦСКА» (Київ) є деякі хлопці, які воювали, навіть в «Азові» я зустрічався з хлопцями, які були представниками руху фанатів цієї команди. Але зараз багато представників цього руху дружать з росіянами. Наприклад, ситуація в Римі — вони поїхали підтримати російських фанатів «ЦСКА» (Москва). А серед них багато хто воював і воює в ДНР.

І тому ми зараз дуже активно обговорюємо питання, як реагувати на те, що серед руху ЦСКА є хлопці, які воювали за Україну, а є хлопці, які підтримують зв’язок з російськими фанатами. Я особисто вважаю це неприйнятним. Хлопцям, які їздять за Москву, я не хочу тиснути руку.

— Як ставляться у вашому середовищі футбольних фанатів, які їздили на Чемпіонат світу в Росії?

— Я таких не знаю.

— Таких було близько 5000.

— Я особисто таких не знаю. Думаю, що це, можливо, якісь перевдягнені солдати (сміється). У мене ніхто з друзів, як би вони не любили футбол, не їздив. По-перше, половина воювали, і половину б туди не пустили, а по-друге, просто я не спілкуюся з такими мразюками, які їдуть на Чемпіонат світу в Росії. Особисто я принципово його не дивився.

— Ви разом з «Родичами» (фанатський рух «Динамо» (Київ) досить часто берете участь в акціях на підтримку активістів, політичних в’язнів Кремля. Така тенденція поширилася серед ультрас лише після Майдану?

— Так було завжди. Люди завжди приходили на акції, ми весь час боролися з незаконними забудовами. Не завжди вдало.

«Чорні гроші не будуть йти на щось корисне. Вони будуть йти на підкуп на виборах, на оплату мажоритарників, замовні вбивства»

— Ви ідентифікуєте себе як правий …

— Як націоналіст. але нас чомусь завжди називали правими.

— Націоналістично орієнтована прошарок суспільства активна на акціях прямої дії. Коли два роки тому створювався «Національний корпус», ви були одним з ключових осіб, хто його організовував, а згодом — очолили штаб. Навіщо з громадської організації ви перетворювали це в політичну силу?

— Тому що це завдання правильної динаміки серед молодих активістів і лідерів. завдання правильної динаміки за суспільним правилам. Я вважаю, якщо ти хочеш щось міняти, то бери і змінюй. Можна бути громадським активістом, можна спробувати вміють самоорганізувати себе, своє оточення, прийти до влади і, вже будучи владою, зробити якісь зміни дійсно, зробити щось важливе. Це правильна тенденція для молоді. Я вважаю, що вона позитивна — люди працюють над собою, змінюються, беруть на себе обов’язки і намагаються показати, що вони готові їх виконувати.

ФОТО: Ганна Грабарська

— Чому тоді ви залишили політичну партію?

— Я не обговорюю це питання.

— Ви ж розумієте двозначність ставлення до націоналістів. З одного боку — нові обличчя, в основному, люди, які були на війні. З іншого — протести проти окремих прогресивних цінностей, ЛГБТ, ставлення до циган.

— За період, коли я був начальником штабу «Національного корпусу», я не пам’ятаю, щоб я був задіяний в таких штуках. Я пам’ятаю спроби втягнути націоналістів в ситуацію з погромами. Коли, наприклад, знімальна група програми телеканалу «ICTV» «Надзвичайні новини» просить охорону для журналістів. А потім виявляється, що тема сюжету — захоплення парку. А потім — що охорона потрібна під час зйомок у ромському поселенні.

Ми дали охорону журналістам, але я зрозумів, що це була якась підготовлена провокація. І коли ми прийшли, цигани були з металевими трубами, вони нас чекали. Я був змушений вести онлайн-трансляцію. Потім були провокації на Лисій горі. Там був підпал ідолів, і різні дивні люди намагалися донести особисто мені, що це зробили цигани.

Я взагалі в своїй діяльності за ненасильницькі методи впливу. Будь-який діалог, окрім діалогу з агресором, повинен відбуватися ненасильницьким методом. Чим більше діалогів буде відбуватися, чим більше гострих питань буде обговорюватися, тим більше вони будуть вирішені, і суспільство виробить на них свою позицію. Я за те, щоб люди в суспільстві задавали питання один одному, а не вирішували їх насильством.

— Що ви думаєте про легалізацію наркотиків?

— Я взагалі за легалізацію та виведення з тіні. Якщо ми говоримо про наркотики, то я за. Тіньовий бізнес вбиває нашу економіку. Як у нас зараз справи з наркооборотом? Є система наркодилерів. Я з упевненістю можу сказати, що велику частку обороту ринку наркотичних речовин в нас кришує, контролює і заробляє з цього МВС.

Більше того, у нас немає соціології з наслідків того, що люди вживають якісь невідомі речовини, які або самі роблять, або ж десь купують. Тому що це нелегально, і вони, в разі чого, бояться навіть подзвонити у швидку. Нехай це буде, як в інших країнах, продаватися в аптеках за рецептом.

Мене найбільше обурює намагання заплющити очі на різкі проблеми. Наприклад, кожен поліцейський або кожен чиновник, який їздить у нас по проспекту Перемоги після 8 вечора, бачить акт торгівлі людьми. Це теж кришується МВС, і всі роблять вигляд, що цього не існує.

Звичайно, є ідеал, де вся нація займається спортом, і до цього хотілося б прогресувати. Але в країні є і таке явище. Проституція або марихуана знаходяться поза законом, всі ці дії контролює МВС, вони за це не платять податки.

Чорні гроші не будуть йти на щось корисне. Вони будуть йти на підкуп на виборах, на оплату мажоритарників, замовних вбивств. Гроші, зароблені таким шляхом, неможливо проконтролювати. І я не думаю, шо менти, які збирають данину з проспекту Перемоги, відносять їх в дитячий будинок. Я думаю, що вони беруть ці гроші, а потім вони йдуть по вертикалі і нарешті — на оплату мажоритарної кампанії якогось непорядної людини.

— Ось ми і зачепили тему виборів. Вас лякає те, що ми, швидше за все, підемо з цими правилами в новий виборчий сезон?

— Дуже лякає. З-за двох моментів. Перший — загальна ситуація. Грати у вибори за старими правилами — це означає, що молоді політичні партії не можуть конкурувати з такими гігантами, у яких багато грошей, і боротися за місця в парламенті. Навіть спостерігачів на виборчих дільницях дуже важко покрити без матеріальної бази. Тому ми маємо ситуацію, коли, в принципі, балотуватися і перемагати будуть ті люди, які мають гроші, в першу чергу — по мажоритарці.

Ми з мажоритарки маємо таких депутатів, як Олесь Довгий. У список його ніхто не візьме, тому що він одіозний антигерой. Але він, наприклад, балотується по 102 округу. Це у Кременчук — Світловодськ, Знам’янка. Тобто маленькі міста, де йому простіше виграти вибори, простіше скупити, простіше домовитися з роботодавцями.

Другий момент — мажоритарка ще може подарувати яких-небудь сепаратистів. За рахунок самого існування можливості за гроші виграти мажоритарку — купити всім жителям телевізори, холодильники обмін на голос — ми можемо отримати ще й людей, яких буде фінансувати Росія.

Надія Суха, опубліковано у виданні Українська правда

«>

25.01.2019
08:48
Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top